Позакласний захід

Літературно-музична композиція

"МИ ЧУЄМО ТЕБЕ, КОБЗАРЮ, КРІЗЬ СТОЛІТТЯ..."

 (присвячена пам'яті Тараса Шевченка)

На сцені — портрет Шевченка у вишитому рушнику, на столі — букет з калини і барвінку, виставка різних видань творів Шевченка.

Учитель. В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам'ятає і шанує людство. До них належить і ім'я велико­го українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Увесь свій мо­гутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого жит­тя, — писав поет, — становить частину історії моєї Батьківщини».

Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв'язаний.

У своєму «Заповіті» він так казав:

І мене в сім'ї великій,

 В сім'ї вольній, новій,

  Не забудьте пом'янути

 Незлим тихим словом.

1-й учень.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже.

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

Звучить пісня «Думи мої, думи мої …»

   Ведуча 1.

Щовесни, коли тануть сніги

 І на рясті просяє веселка,

 Повні сили й живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

 

Ведуча 2.

Твій голос повнить пшеничний колос,

 Бо те, за що ми жили й боролись, —

Твій сон щасливий, зоря твоя —

Разом. Велика вільна вкраїнська сім'я.

2-й учень.

В похилій хаті край села,

 Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

І пісень веселих, вільних

Не співала мати

 Над колискою малого

Хлопця-немовляти.

Зранку йшла робить на пана,

 Діток залишала.

Старша їх сестра Катруся

 Усіх доглядала.

Ведуча 1. 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець Тарас  Григорович  Шевченко.

Ведуча 2. Малий Тарас зростав допитливим хлопчиком, не міг намилуватись природою, тягнувся до пісні. А найбільше  любив слухати розповіді свого дідуся про Коліївщину, гайдама­ків, які закарбувалися в його пам'яті на все життя.

Ведуча 1. Невдовзі Тараса спіткало велике горе. Коли йо­му було дев'ять років, знесилена тяжкою працею померла мати, а через рік і батько. Тарас залишився круглим сиротою.

3-й учень.

...Там матір добрую мою

 Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

 Там батько, плачучи з дітьми

 (А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

 Умер на панщині!.. А ми

 Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята...

Ведуча 2.

Благословен той день і час,

 Коли прослалась килимами

 Земля, яку сходив Тарас

 Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Сцена «Тарас і Оксана»

Тарас. Ти у вінку найкраща у світі! Найкраща за всіх паня­нок. А я тобі чобітки справлю з срібними підківками.

 Оксана. Срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками на закаблучках!

Оксана. Ще ні в кого таких не було.

Тарас. А в тебе будуть.

 Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб'ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіноч­ках угадаю — ти йдеш.

Оксана. Я без тебе — нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

 Оксана. Не піду, хоч убий — не піду!

Тарас. І я не віддам тебе нікому! А коли що — ріжу сокирою!

Оксана. А я втечу до тебе, звідки завгодно.

Тарас. А як закують?

Оксана. Мій вінок до тебе припливе.

Тарас. Оксано, не кажи цього, може, й річки туди не буде.

Оксана. Докотиться через гори, байраки, долини.

Тарас і Оксана виходять.

4-й учень.

І золотої й дорогої

 Мені, щоб знали ви, не жаль

 Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

 Оступить душу, аж заплачу.

 А ще до того, як побачу

 Малого хлопчика в селі.

 Мов одірвалось од гіллі,

 Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

 Мені здається, що се я,

Ще це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

 Воно не бачитиме волі,

 Святої воленьки. Що так

 Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа.

 Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім, вольнім світі

 І піде в найми, і колись,

 Щоб він не плакав, не журивсь,

 Щоб він де-небудь"прихиливсь,

То оддадуть у москалі.

Ведуча 1. Сирота Тарас знайшов притулок у школі у приходського дячка як школяр-попихач. Протягом дворічного тяж­кого життя в так званій школі Тарас пройшов граматику, Часос­ловець і, нарешті, Псалтир.

5-й учень.

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-дяка,

 Гарненько вкраду п'ятака —

 Бо я було трохи не голе,

Таке убоге — та й куплю

 Паперу аркуш. І зроблю

 Маленьку книжечку. Хрестами

 І візерунками з квітками

 Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

 Або "Три царіє со дари"

 Та сам собі у бур'яні,

 Щоб не почув хто, не побачив,

 Виспівую та плачу...

Ведуча 2. Восени 1829 року разом з обслугою пана Енгельгардта Шевченко виїздить до м. Вільно, а пізніше до Петербур­га. Мандруючи зі своїм поміщиком, Шевченко багато малює. У світлі петербурзькі ночі він бігав у Літній сад малювати статуї. Тут же його молоде і трепетне серце заспівало і заговорило ві­ршами.

6-й учень.

Праведная душе! Прийми мою мову

 Немудру та щиру — прийми, привітай,

Не кинь сиротою, як кинув діброви,

 Прилинь до мене, хоть на одно слово,

 Та про Україну мені заспівай...

Прилинь, сизий орле, бо я одинокий

 Сирота на світі, в чужому краю.

 Дивлюся на море широке, глибоке,

 Поплив би на той бік — човна не дають.

 Ведуча 1 . У Літньому саду Шевченко зустрівся з худож­ником Сошенком, якому дуже сподобалися малюнки Тараса. Сподобалися вони і художнику Брюллову, який користувався великою славою у Петербурзі.

Порадившись, Брюллов, Сошенко, Венеціанов, Жуковський і Гребінка вирішили будь-що викупити Шевченка з кріпацтва. 22 квітня 1838 року Тарас стає вільною людиною

7-й учень.

І пішли слова Тараса

Мандрувати всюди,

 Просто в серце западали

Кріпацькому люду.

В піснях тих людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив від сну, пророкував

 І кращу, і найвищу долю.

А Україна в битвах гомоніла

Нові шаблі гострили ковалі,

 І кров людська повсюди червоніла

За нашу волю й правду на землі.

Ведуча 2. Шевченко декілька разів приїжджає на Укра­їну. З любов'ю і теплотою зустрічали його земляки. Він відвідує знайомі і дорогі йому місця, стає членом Кирило-Мефодіївського товариства, виступає за скасування кріпацтва.

Мріє здійснити друге видання свого "Кобзаря", поїхати до Італії. Але в 1847 році поета арештували. Шевченка призначи­ли рядовим у окремий Оренбурзький корпус під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати. Писати заборонено за обурливі вірші, а малювати — і сам верховний суддя не знав, за що забороняв.

 8-й учень.

І пісня голосно лилась,

 Але недовго: ворог лютий

Підкрався нишком — і замовк

 Співець, кайданами окутий.

 І довго у степу глухім

 В неволі жив між москалями

 Співець самотній, мовчазний

 З своїми думами-піснями.

9-й учень.

Лічу в неволі дні і ночі,

 І лік забуваю.

О, Господи, як то тяжко

 Тії дні минають.

 А літа пливуть за ними,

 Пливуть собі стиха,

 Забирають за собою

І добро, і лихо.

 Забирають, не вертають

 Ніколи нічого,

 І не благай, бо пропаде

Молитва за Богом.

І четвертий рік минає

Тихенько, поволі,

 І четверту начинаю

 Книжечку в неволі

Мережати, — змережаю

Кров'ю та сльозами

 Моє горе на чужині...

Нехай як буде, так і буде.

Чи то плисти, чи то брести,

 Хоч доведеться розп'ястись!

А я таки мережать буду

 Тихенько білії листи.

10-й учень.

В Новопетрівську кам'яну фортецю.

Не побоявшись вартових і ґрат,

 Прорвалось вранці сонце в каземат

Й промовило Тарасовому серцю:

—   Ти за народ усе життя страждало,

 Що хочеш в нагороду, вибирай:

Перлини і дукати, навіть рай,

Якщо, вважаєш, золота замало.

      11-й учень.

Не треба раю й золота мені,

 Сповна у мене вистачить терпіння

 Життя прожить і в казематній млі.

Ти краще дай джерела вогняні,

 Своє ясне й негаснуче проміння,

Щоб всіх людей зігріти на землі.

(Лунає пісня "Зоре моя вечірняя".)

Ведуча 1. Десять років тримав царизм Шевченка в засланні, десять жахливих років, що підірвали здоров'я поета, але не  зламали  його волі. У 1858 році Шевченко повернувся до Петербурга.

Ведуча 2. Завітна мрія поета – оселитися на Україні – не покидала його. Хотілося хоч трошки особистого щастя, мати свою хату і господиню. Але й цього, найменшого в житті, Шев­ченкові не довелося побачити.

12-й учень.

Ми вкупочці колись росли,

 Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

 Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

 Старі зарані повмирали,

 А ми малими розійшлись

 Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

 Носило всюди. Принесло

 На старість ледве і додому...

 Ведуча 1. З листопада 1860 року Шевченко почав час­тенько хворіти. Але незважаючи на тяжкий стан, він продовжує працювати. 14—15 лютого поет написав свій останній вірш:

13-й учень.

 Чи не покинуть нам, небого,

 Моя сусідонько убога,

 Вірші нікчемні віршувати

 Та заходиться риштувать

 Вози в далекую дорогу,

 На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

 Втомилися, і підтоптались,

 І розуму таки набрались,

 То й буде з нас! Ходімо спать,

 Ходімо в хату спочивать...

 Ведуча 2. І 10 березня 1861 року серце поета перестало би­тися. Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. Він умер, щоб воскреснути й жити завжди в лоні своєї землі, в лоні свого народу.

14-й учень.

Я — Шевченко, Я вмер.

Я лежу на порозі майстерні,

 І у мене в очах

 Застигають блакитні вогні.

Я замовкнув сьогодні навік —

Академік із черні —

І  уперше в житті

Стало дуже спокійно мені.

Не заб'є мене цар,

На фельдфебеля рисами схожий,

Не скарає фельдфебель,

Подібний лицем до царів.

В каземати, у карцер

Ніхто заточити не зможе,

У реєстрах солдатських

Закреслять ім'я писарі...

Я не хочу лежати

Картинно

В віночку із терній,

Щоб зітхали:

"Які в геніальних трагічні кінці!"

Я — Шевченко,

Я вмер.

Я лежу на порозі майстерні.

 До мольбертів обличчям,

Із пензлем у правій руці.

(Віталій Коротич "Триптих")

Ведуча 1. Дорогі останки поета було вирішено перевезти з Петербурга до Канева, як заповідав Шевченко:

...Серед степу широкого на Вкраїні милій,

 Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі,

Було видно, було чути, як реве ревучий...

15-й учень.

Над широким Дніпром у промінні блакить,

 І висока, і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

 Що народу віддав свої сили,

 Що народу віддав своє серце й пісні,

 Свої мрії про зорі досвітні...

 А навколо лани вдалині, вдалині

 Розлетілись, як птиці блакитні...

Ведуча 2. Все життя Тараса Шевченка було суцільним ви­пробуванням. Не дожив він до здійснення тих начал, поширен­ню яких сприяв своїми піснями. Щастя було не для нього: його ждало інше посмертне щастя і слава. Адже він вірив, що:

16-й учень.

Оживуть степи, озера,

 І не верстовії,

 А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

 Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами

Без гвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

 І пустиню опанують

 Веселії села.

...Умруть

Ще незачатиє царята...

 І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

1 будуть люде на землі.

17-й учень.

Одно питання мимоволі

 Весь час в думках моїх встає:

 Чому не вгледів сонця волі,

Чому тепер він не жиє?

 Якими дужими громами

 Пророчий голос би гримів,

Якими буйними річками

Котивсь, шумів би його спів?

 Які б вінки він сплів героям

 І як уславив би їх чин?!

 Він грав би в сурму перед боєм,

Боровся б сам серед руїн,

А як оплакав би могили,

Яких би квітів насадив!..

 Калина б віти похилила

    І в вітах вітер гомонів.

    Якими лютими бичами

    Карав би нас, що кволі ми,

    Що розійшлись ми манівцями

  На крок єдиний до мети.

  Як в душу б він заглянув кожну,

  Як кожний біль би наш відчув.

  Він влив би міць непереможну,

  Серця б він вірою натхнув!??

(Олександр Олесь)

18-й учень.

Поклонімось сьогодні поету,

Рідні сестри і брати мої,

 Його славі й орлиному злету

 Нема рівних ніде на землі.

 Поклонімось Тарасу святому,

 За слова чарівні крізь віки,

 Що навчав нас долати утому,

 Вперто йти до своєї мети.

 Поклонімось великій людині,

Що стоїть на Чернечій горі

І шукає по всій Україні

 Патріотів живої душі.

 Поклонімось, дорослі і діти.

За натхнення, що в душу лягло.

За Кобзарські вірші і квіти,

 За оспіване кожне село.

Поклонімося знову і знову

 У весняні ці дні осяйні,

 Вічна слава Пророчому слову,

 Вічна слава, Тарасе, Тобі!

(Галина Андрусишин)

Звучить пісня «Заповіт»