Що таке педагогічна майстерність? Якими критеріями вона вимірюється? А є
взагалі якісь критерії педагогічного успіху, універсальна формула, щоб його
досягти? Адже результат нашої праці видно не відразу. Це не вишукану
сукню пошити чи спекти смачний торт. Це довгий і багатогранний процес.
Я вважаю, що школа – це своєрідний Всесвіт зі своїми законами, правилами.
Ми, вчителі, частинка цього Всесвіту і в кожному з нас гармонійно мають
поєднуватися 4 стихії, 4 елементи: Вода, Вогонь, Повітря і Земля. Саме на них
ґрунтується світ. Вони доповнюють одна одну і не могли б існувати окремо. У
кожній з них - своя сила і своя магія, у кожної - своє значення.
Вогонь – це наша життєва енергія, фізична активність, воля. Енергія,
ентузіазм, щирість дуже потрібна у нашій професії, адже своїм горінням ми
запалюємо вогники дитячих сердець. Цей вогонь вони мають пронести через усе
життя.
Вода - це наша емоційність, інтуїтивність, чутливість.
Як неможливо уявити життя на землі без води, так і не можна бути справжнім
вчителем, якщо не вмієш співпереживати, розуміти без слів, відчувати всі
тонкощі дитячої душі.
Земля – це наш матеріальний світ, наше вміння бути
"тут і зараз", практичність і реалістичність. Земля – це
працелюбність і відданість своїй професії. Тільки наполегливою працею,
постійним самовдосконаленням можна досягти успіху. Головне, ніколи не
зупинятися на досягнутому, адже немає меж досконалості.
Стихія повітря - це інтелект, спілкування, обмін
інформацією, абстрактне мислення. Вважаю, що одним із важливих чинників успіху
є бездоганне знання свого предмету. Та не потрібно обмежуватись лише однією
сферою, адже світ такий цікавий і неповторний, а учні інколи задають такі
каверзні питання, що вчитель просто зобов’язаний бути всебічно розвиненим.
Та справжнім вчителем неможливо бути ще без одного
елементу. І цей п’ятий елемент – це Любов. Любов насамперед до дітей, до того,
що ти робиш. Любов, яка не зникає, незважаючи на всі труднощі, що
з’являються на шляху.
Саме через любов до дітей я стала вчителем, саме вона допомагає мені не
втрачати надію, коли щось не виходить. А Любов неможлива без віри у краще.
Потрібно вірити у своїх дітей, вірити, що зможеш навчити навіть найскладнішого
учня, вірити, що всі труднощі можна подолати. Не буває непідкорених вершин. Бувають
люди, які зупиняються на півшляху до вершини, бо не впевнені у своїх силах.
Кожен день я відкриваю двері класу і до мене звертають погляди мої учні, їх
світлі очі: допитливі, добрі, оцінюючі. Вони багато чекають від мене. І я дарую
їм щастя відкриття і спілкування. Я люблю свою роботу, своїх учнів. А вони –
мене. І поки цей взаємозв’язок існує, я знаю для чого живу на Землі